Як колишній прокурор стала захисником тварин у Івано-Франківську

Народилася Наталя Когут в Івано-Франківську, закінчила 22-гу школу, поступила в Харківську національну академію ім. Ярослава Мудрого на прокурорський факультет, який закінчила з червоним дипломом. Працювала прокурором в Богородчанському та Галицькому районах. В 2011 році звільнилася з органів прокуратури.

Майстер бойових мистецтв – таеквондо, кікбоксінг.

Почнемо, певно, з вашої прокурорської діяльності. Чому ви пішли з прокуратури?

Я зрозуміла, що в нас дуже сильна корупція в державі й один в полі не воїн. Якщо я борюся за правду, то виглядає так, що моя правда нікому не є цінною і, на жаль, я одна не можу зламати систему. Можливо, років через десять, такі як я й будуть потрібні нашій державі, але зараз я не бачу потреби перебувати в органах прокуратури.

Що було після звільнення з прокуратури?

В 2012 році я виїхала на заробітки за кордон, в Італію. Працювала з людьми похилого віку. Словом, виконувала ту роботу, яку переважно виконують наші заробітчанки-жінки віком понад сорок років. Але для мене це був добрий фінансовий старт. Я побачила як там ставляться до тварин, що для них створено, які служби є спеціальні для цього. То ж я повернулася в Україну з певним запасом знань, вже знаючи, що потрібно робити тут. Вертатися в юриспруденцію я не хотіла, бо кабінетна робота – то не для мене. Я хочу бачити результат роботи і ту користь, яку моя робота приносить. Я рятую тварин і допомагаю нашому місту.

З чого почався «Дім Сірка»?

Сам «Дім Сірка» був зареєстрований нами в 2012 році. Нас було четверо дівчат. Але якраз в тому році я виїхала за кордон. Леся Габель була в нас першим головою. Я через рік повернулася, ще рік дивилася, що і як робиться, зрозуміла в чому помилки і де треба підтягувати і ось з 2014 року я голова організації.

А почалося все ще до 2012 року з волонтерства. Допомогти тваринкам, пролікувати, але згодом ми зрозуміли, що так місту не допоможеш, потрібно займатися цим більш глобально, бо безпритульних тварин (до того ж нестерилізованих) на вулицях міста дуже багато. Ми вирішили допомогти нашому місту і нашим тваринам зменшити популяцію гуманним способом. Ми почали запрошувати «4 лапи», які періодично приїздили з Києва на два тижні, щоб стерилізувати бездомних тварин, виконуючи норму року нашого віварію – до 200 тварин.

На даний час ми пішли іншим шляхом, оскільки держава вже виділяє кошти державному віварію на щорічну стерилізацію тварин. Ми закупили нитки в Польщі, що прискорило процес – тварину після операції вже не тримають в боксі десять днів, а вона випускається через два дні. Раніше в місті стерилізувалося до десяти тварин в місяць. Зараз 45-50. Як бачите, прогрес є. Також у нас найвищий показник в Україні по прилаштуванню. За минулий рік ми знайшли нові сім’ї для 670-ти собак і котиків. Це найвищий показник за останні роки, тому я вважаю, що два роки моєї плідної праці не пройшли намарне, бо я стараюся бути і на телебаченні, і на радіо, і кричати про проблему. Ми і пишемо самі, і підключаємо журналістів. Преса нам дуже сильно допомагає. Дякую іванофранківській пресі.

Наскільки я пригадую, роки два назад ви виграли конкурс на кращу бізнес ідею від Nescafe Idea-X. Розкажіть детальніше, чим це все скінчилося?

В 2013 році ми виграли 100 000 гривень на облаштування притулку. Ми йшли на конкурс з умовою, що нам міська влада виділить земельну ділянку. Було рішення міської ради, що нам надається 20 соток землі в Хриплинському вузлі під притулок для тварин. Це була частина земельної ділянки комунального підприємства «Полігон». Коли ми виграли гроші, замовили вольєри, закупили камери, переноски для тварин і вже готові були заїзджати, виявилося, що заїжджати немає куди. Нам заявили, що ніякого рішення сесії немає. Знайшли протоколи того засідання і дійсно, виявилося, що вони переписані і 20 соток надають не нам, а КП «Полігон».

Отак взяли й переписали?

Виглядає, що так. Того першого рішення так ніхто й не зміг знайти. Але стало зрозуміло, що влада міста не зацікавлена в створенні сучасного притулку для тварин.

І що ви робили далі?

Ми почали брати землю в оренду. Спочатку взяли 10 соток на птахокомбінаті у Вовчинцях. Ми там пробули лише три місяці, бо люди почали скаржитись, що пси гавкають і не дають їм спокійно жити. І я не маю ніяких претензій до людей, бо ми дійсно були там, де собаки не повинні бути.

А потім мені пощастило, що я знайшла земельну ділянку в Загвізді, яка рік стояла пустою (50 соток) і знайшла підприємця, котрий її здавав в оренду. Спочатку ми винаймали 25 соток за півтори тисячі, а згодом ми зрозуміли, що потрібно розширюватись і зараз ми орендуємо 50 соток за три з половиною тисячі гривень.

Тобто ви зрозуміли, що з тодішньою міською владою (міський голова Віктор Анушкевичус)  співпраця неможлива і треба покладатися лише на власні сили?

Так. Ми писали їм листи, щоб виділили б бодай кошти (раз вже не дають землі), аби ми могли найняти працівників, але так нічого не дочекалися.

Влада помінялася. Тепер у нас інший міський голова і вся влада в місті практично належить ВО «Свобода». Пробували співпрацювати з новою владою?

Влада змінилася… Всі дуже вірили, що нам допоможуть. Адже перед самими виборами з нами зв’язалися представники «Свободи» й сказали, підключіть всіх собачників, щоб вони за нас проголосували, а ми вам за це виділимо 10 тисяч гривень. Я на це не погодилася, бо ми, скажемо так, не продаємося. Але порадила їм, якщо вони хочуть допомогти тваринам, то нехай передадуть ці 10 тисяч в притулок у Павлівці, бо там скрутне становище з харчуванням тварин. Нам не треба, ми годуємо тварин за рахунок спонсора з Польщі. Але дотепер, ніхто ніяких десяти тисяч притулку в Павлівці не виділив.

А ви зверталися до нової влади після виборів?

Зверталися. 20 грудня ми написали листа з проханням або допомогти нам фінансово – проплачувати ту оренду, яка є, або виділяти нам кошти на ремонт вольєрів. Нам відповіли, що на 2016 рік виділено 400 тисяч для КП «Полігон» і більше цього року кошти на тварин виділятися не будуть. А ще ми просили все ж виділити нам земельну ділянку, або кошти на викуп тієї ділянки, яку ми зараз займаємо. Теж відмовили.

Ділянка продається?

Так, підприємець хоче її продати і в разі, якщо він знайде покупця, там доведеться виїжджати.

І який вихід ви бачите?

Я хочу зараз подавати документи на отримання закордонних грантів. Для цього ми перекладаємо наші статутні документи на англійську мову. Якщо нам пощастить і ми виграємо необхідні кошти, то можливо нам вдасться викупити цю земельну ділянку. В такому разі там вже можна буде робити і клініку, і стаціонарні вольєри. Бо зараз ми всюди на пташиних правах. Але якщо доведеться все ж переїжджати, то ми все заберемо з собою, кожен цвях буду видирати, адже вкладено чимало коштів.

Розкажіть детальніше про спонсора з Польщі?

Звати його Мар’ян, в Польщі його називають пан Войтик. Він сам з Івано-Франківська, виїхав з України десь в кінці 50-х на початку 60-х. Спочатку до Канади, а потім переїхав до Варшави. Він заможна людина і допомагає не лише нам, але й в самій Польщі допомагає притулкам для тварин. Щоправда в Польщі він більше уваги приділяє коням, щоб тих не присипляли, коли вони старіють  і щоб вони доживали віку в притулках з хорошим доглядом і лікуванням.

Як ви з ним познайомилися?

Він вийшов до нас через собаку, якого я дуже сильно хотіла забрати з калуського притулку. Ще будучи в Італії, я побачила його фото в Інтернеті. Це був сенбернар, дуже худий й його треба було рятувати. Коли ми приїхали в Калуш, то одразу, крім цього пса, забрали ще собак сім-вісім, тому що в тому притулку стан був дуже жахливий. Ну, і пан Войтик теж долучився до цього. Спочатку він передавав кошти через своїх знайомих, які все закуповували й передавали нам, а потім вирішив приїхати сам. Так ми особисто познайомилися. Він відвідав наш притулок, притулок в Павлівці та попросив, щоб йому показали притулок в Калуші. Після того жаху він вже спокійно спати не міг. Він мене постійно просив, щоб я возила туди м’ясо, щоб ми доплачували працівникам, щоб вони краще доглядали за тваринами. Ми гроші давали, але нічого не виконувалося.

Коли я з вами домовлявся про зустріч, то ви якраз перебували в Калуші. Ви взяли калуський притулок під свою опіку?

Так. Ми таки добилися цього, пішли з паном Войтиком до мера Калуша Ігоря Матвійчука. Він одразу пішов нам назустріч, за що я хочу йому подякувати. Він реально дивиться на проблему і розуміє, що відстрілювати собак, як запропонував один депутат, – це не вихід, бо на звільнену таким чином територію прийдуть інші собаки.

Тепер я розриваюся на два притулки.

А зараз як справи хоча б в напрямку співпраці з «Полігоном»?

Держава виділяє кошти на стерилізацію, ми ж закуповуємо для КП «Полігон» власним коштом бірки (вже третій рік поспіль), пан Войтик привозить з Польщі нитки. Також він привіз 500 скальпелів. Словом, з новим директором нам вдалося налагодити співпрацю. Він розуміє проблему й намагається донести її до вух міської влади, але, схоже, його ніхто не чує.

Якщо ми вже заговорили про Польщу. Наскільки мені відомо, в тій же Варшаві бездомні коти захищені спеціальним законом і взяті на утримання, тому що там розуміють, що коти підтримують екологічну безпеку польської столиці. Коли до наших можновладців дійде розуміння таких очевидних речей?

Ми були в Любліні в межах Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна проекту «S.O.S. – безпека співжиття людей та безпритульних тварин». В делегацію були включені лише представники міської влади. З березня включили нас, як представників по соціальній рекламі. Ми побачили рівень притулків, ми дізналися, що всі пси там на обліку. Наприклад, якщо господарі померли, то тварину забирають в притулок та шукають нових господарів, або, якщо тварина стара, то вона спокійно доживає в притулку. Тварин там не присипляють. Кожен безпритульний кіт закріплений за опікуном (опікун може мати 5-7 котів на своїй території). Для догляду за котами держава або видає гроші на їжу для тварин, або надає корми.

Наскільки мені відомо, зараз у Львові вже є ухвала, що коти захищені міською радою і їх не можна знищувати. Влада Львова виділила великі кошти на переобладнання КП «Лев» в добре обладнаний притулок.

Що робити, щоб переломити мислення чиновників?

Їм це не цікаво. Представники Білого дому в Люблін їздили не для того щоб збагатитися досвідом, а для того щоб з’їздити закордон. Туристи, як ми їх називаємо. Вони посиділи десь на задніх рядах, послухали чи ні, поспали, попорпались в Інтернеті. Там було лише дві людини з цілої делегації, яким це було цікаво, а інша братія поїхала на Люблін подивитися і поїсти за рахунок організаторів.

От візьмемо історію з флаєрами надрукованими за кошти ЄС. Мені телефонують і кажуть, що наші флаєра десь біля базару вітер носить. Я поцікавилася, а то не наші флаєра, хоч там і наша емблема стоїть. Ми їх не замовляли і не друкували. Це робила міська влада. Я зателефонувала Ігорю Сенчуку (замісник директора Департаменту ЖКГ – ред.) і питаю «що це за флаєра і чому ви їх не розповсюджуєте?». Він почав мене запевняти, що розповсюджували, але не зміг сказати де. Тобто, цілком формальне відношення. То я в нього в кабінеті ще три пачки цих листівок забрала, які лежали там мертвим грузом.

Виглядає так, що з іванофранківською владою каші в питанні захисту тварин не звариш?

Точно. Варити краще в Калуші…